![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Один місяць
Ну, майже. Місяць буде завтра з того дня, як я вперше сіла за кермо. Можна підбити проміжні підсумки :)
Основний підсумок місяця - не такий вже й страшний той чорт. Хоча напруга не зменшується. Після водіння я дуже часто одразу ж засинаю (ні, не за кермом - до дому добираюся).
З того моменту, як я вирішила розслабитися і не підганяти себе, мені стало набагато простіше. Я досягаю успіху переважно так - кажу собі, що поспішати нема куди, дедлайнів тут немає, і краще зайвий день поїздити по порожній парковці, ніж зробити помилку на великій швидкості.
Взагалі не вміючи водити від слова зовсім, я почувалася трохи як інвалід. Тут у нас офіційно можна отримати права з чотирнадцяти років, а я не знала про машину нічого, ані як вона заводиться, ані як гальмує, ані як повертає. Це як не вміти їсти ложкою чи стрибати на одній нозі - наче не кожен день і треба, наче й можна обійтися, але коли треба, то всі навкруги не те що вміють, але давно вже забули той час, коли не вміли. Машини в родині може не бути, але вміють нею керувати всі. Досі я зустріла тут аж двох людей, які не вміють водити, причому одна дівчина приїхала з України минулого року і вже пішла на курси.
Ну, тепер і я вмію, отже тимчасову функціональну інвалідність подолано. Сьогодні вперше виїхали на вулиці, де ліміт швидкості 70 км/год і досить активний рух навтіь у неділю ввечері. Попереду ще сотня км/год, даун-таун, реверс, нечисельні площі (але на іспиті вони точно будуть), і загородні траси, де до ста десяти. Нічого, потроху-помалу, чи то бебі степс, як кажуть в наших широтах...
Взагалі, це цікавий процес. Не саме водіння, а напрацювання нової навички. Я думала, що я чомусь вчуся постійно, але зараз я розумію, що самовдосконалення чи набуття нових знань, чи щось нове, але по суті не складне - це інше. Це як з іноземною мовою: спочатку не розумієш нічого, потім починаєш вловлювати окремі слова і фрази, тоді говорити про погоду, а потім настає момент, коли ти вже можеш, хай і неідеально, поговорити про те, про що насправді хочеш, чи вирішити якусь проблему. Отак не було-не було - а потім маєш. І такої практичної навички я давно не непрацьовувала.
Основний підсумок місяця - не такий вже й страшний той чорт. Хоча напруга не зменшується. Після водіння я дуже часто одразу ж засинаю (ні, не за кермом - до дому добираюся).
З того моменту, як я вирішила розслабитися і не підганяти себе, мені стало набагато простіше. Я досягаю успіху переважно так - кажу собі, що поспішати нема куди, дедлайнів тут немає, і краще зайвий день поїздити по порожній парковці, ніж зробити помилку на великій швидкості.
Взагалі не вміючи водити від слова зовсім, я почувалася трохи як інвалід. Тут у нас офіційно можна отримати права з чотирнадцяти років, а я не знала про машину нічого, ані як вона заводиться, ані як гальмує, ані як повертає. Це як не вміти їсти ложкою чи стрибати на одній нозі - наче не кожен день і треба, наче й можна обійтися, але коли треба, то всі навкруги не те що вміють, але давно вже забули той час, коли не вміли. Машини в родині може не бути, але вміють нею керувати всі. Досі я зустріла тут аж двох людей, які не вміють водити, причому одна дівчина приїхала з України минулого року і вже пішла на курси.
Ну, тепер і я вмію, отже тимчасову функціональну інвалідність подолано. Сьогодні вперше виїхали на вулиці, де ліміт швидкості 70 км/год і досить активний рух навтіь у неділю ввечері. Попереду ще сотня км/год, даун-таун, реверс, нечисельні площі (але на іспиті вони точно будуть), і загородні траси, де до ста десяти. Нічого, потроху-помалу, чи то бебі степс, як кажуть в наших широтах...
Взагалі, це цікавий процес. Не саме водіння, а напрацювання нової навички. Я думала, що я чомусь вчуся постійно, але зараз я розумію, що самовдосконалення чи набуття нових знань, чи щось нове, але по суті не складне - це інше. Це як з іноземною мовою: спочатку не розумієш нічого, потім починаєш вловлювати окремі слова і фрази, тоді говорити про погоду, а потім настає момент, коли ти вже можеш, хай і неідеально, поговорити про те, про що насправді хочеш, чи вирішити якусь проблему. Отак не було-не було - а потім маєш. І такої практичної навички я давно не непрацьовувала.